ВИХОВАННЯ СЕЛЯНСЬКИХ ДІТЕЙ В УКРАЇНСЬКІЙ РОДИНІ ЗА СТАТЕВИМ РОЗМЕЖУВАННЯМ (ХЕРСОНСЬКА ГУБЕРНІЯ ХІХ – ПЕРША ЧВЕРТЬ ХХ СТОЛІТТЯ)

Анотація

У публікації розкрито закономірності та складові процесу статево-вікового виховання дітей в українській селянській родині, в основі якого ‒ соціально-економічний статус самої родини та характер родинних взаємовідносин.

Наголошено на важливості вивчення народної педагогіки в плані об’єктивно існуючих особливостей окремих регіонів, які відрізняються специфікою соціально-педагогічного, економічного і культурного розвитку, серед яких чільне місце посідає й Херсонська губернія. Акцентовано, що особливий інтерес становить період ХIХ – першої чверті ХХ ст., який представлено різноманіттям засобів і форм виховання, що знайшли своє відображення у фольклорі, народних традиціях, звичаях, обрядах, віруваннях, народних іграх тощо.

Серед закономірностей статево-вікового виховання дітей в українській селянській родині ХІХ – першої чверті ХХ ст. виокремлено: залежність від сукупності взаємопов’язаних виховних методів, засобів і форм; результати процесу статево-вікового виховання зумовлювалися рівнем засвоєння дітьми конкретних знань, сформованості у них поглядів і переконань про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків; ефективність статево-вікового виховання досягалася через вплив батьків на світ дітей.

Розкрито риси процесу статево-вікового виховання дітей в українській селянській родині ХІХ – першої чверті ХХ ст.: наслідування, копіювання та відтворення досвіду взаємин чоловіка та дружини, батька і матері з дітьми з огляду на їхньою статеву приналежність; єдність мети, методів і засобів статево-вікового виховання дітей; варіативність, послідовність і неперервність виховних дій батьків у процесі виховання дітей від їхнього народження до 14 р.

Окреслено складові статево-вікового виховання дітей в українській селянській родині Херсонської губернії ХІХ – першої чверті ХХ ст.: мету, принципи, завдання та організацію виховного впливу та конкретні результати.

Автори приходять до висновку, що передача дітям конкретних знань, практичних умінь і навичок соціального досвіду взаємодії статей досягалася шляхом застосування батьками методів виховання, які увиразнювали процес співвіднесення дітей з однією із статевих груп та усвідомлення власних соціальних ролей і призначень у основних сферах життєдіяльності українського селянина; розкривали та актуалізували зразки діяльності, поведінки, які традиційно були характерними для осіб чоловічої та жіночої статі; сприяли закріпленню на практиці знань, умінь і навичок поведінки дітей з огляду на їхню статеву приналежність.

У публікації акцентовано увагу на впливі родини на формування диференційованого за статтю виховання дітей в українській селянській родині ХІХ – першої чверті ХХ ст. Наголошено, що українська селянська сім’я на теренах Херсонської губернії зберігала свій традиційний сімейний устрій з притаманним культом батьківського авторитету. Незважаючи на вагомий авторитет батька не можна говорити про його абсолютизм. Це пов’язувалося з особливою роллю матері у вихованні дитини. Догляд за малюками в селянських сім’ях українців часто доручали старшим дівчаткам, які ставали няньками своїх молодших братиків та сестричок. Активну учать у процесі виховання дитини брали бабусі та дідусі.